У Михайла Жванецького є афоризм: «Наша свобода - бардак. Наша мрія - порядок у бардаку. Різниця не велика, але деякі її відчувають». Цей вислів доволі влучно характеризує стан влади в Україні, в тому числі й судової. В Україні повторювати мантру про те, що вітчизняну судову систему слід негайно реформувати – стало вже традицією. Її особливо згадують на передодні виборів. Враховуючи, що вибори в нашій державі майже кожен рік – тема судової реформи не сходить ані з вуст політиків, ані зі шпальт газет.
І це при тому, що термін, відведений Конституцією України на реформування судів, закінчився ще у 2001 році. Але до 1996 року держава хоча б мала основні орієнтири судової реформи, то після – здається, втратила. Хаотичність подальшої судової псевдо-реформи вилилася у відомий Закон «Про судоустрій» 2002 року, завдяки якому піраміда правосуддя так й залишилась недобудованою. А з 1 вересня 2005 року (коли набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства) в Україні, з легкої руки Ющенко, почала діяти система адміністративних судів. Цю подію відразу назвали вельми одіозно: «мала судова реформа». На розробку та запровадження адміністративної юстиції було витрачено чимало коштів держбюджету та міжнародних фондів. А як же інакше? Хоч і мала, але все ж реформа! Все супроводжувалося гучними заявами розробників та політиків про те, що віднині громадяни України отримали надійний захист від свавілля чиновників. На що перетворилась система адмінсудів, а разом з нею уся судова система – розглянемо нижче.
ФІНАНСОВІ ВАЖЕЛІ ФЕМІДИ
Через декілька місяців вибори Президента. Згадані адмінсуди стануть одними з основних гравців в політичній боротьбі, бо в їх компетенцію входять виборчі спори. Нещодавно пролунали перші заяви представників адміністративних судів, безпосередньо Голови ВАСУ Пасенюка про те, що вся система адміністративних судів на межі повної зупинки. І чому? А тому, що держава не виділяє фінансування. Попри всі звернення представників ВАСУ до влади – остання мовчить. Наразі не виділяються навіть ті мізерні кошти, які були закладені у держбюджеті на фінансування адмінсудів. У підсумку – навіть розсилка кореспонденції йде зараз за власний кошт суддів.
Ситуація з фінансуванням в судах загальної юрисдикції не набагато краща. Голова ВСУ Онопенко робить 9 жовтня іншу заяву: з 1 січня 2010 року набирає чинності урядовий пакет законів про боротьбу з корупцією, що призведе до повної зупинки всієї системи судів в Україні. І це якраз у період президентських виборів! Справа в тім, що нові антикорупційні закони унеможливлюють використання для матеріально-технічних потреб судів недержавних коштів. Навіть така дрібниця, як придбання конвертів суддями за власний рахунок розцінюватиметься, як корупційне діяння. Почнеться «полювання на відьом». Висновок напрошується сам за себе: завдяки цим урядовим законам створено ще один креативний метод нейтралізації «неугодних» суддів в потрібний час.
ЯК ВИГРАТИ ВИБОРИ? СЛІД «ЗАЙНЯТИ СУДИ»
Вплив на суди, який перетворився у відвертий тиск, вже давно став ознакою нинішньої української влади. Але той масштаб і варіативність методів, які він отримав, відверто вражають. І одним з «передовиків» в цій справі став саме Президент, за ним у «рейтингу» - Прем’єр-міністр. Про ігри Ющенко у «признач-звільни суддю Конституційного Суду» вже навіть ніхто не згадує. А ось одним з яскравих та свіжих прикладів боїв, які вирують між політиками та судовою системою – є скандал навколо Окружного адміністративного суду Києва. Цей суд дуже не простий за повноваженнями, юристи його інколи називають «міні-Конституційний суд». Йому підсудні спори громадян з Президентом, Парламентом, Кабміном, Фондом держмайна. Суд має повноваження розглядати питання проходження служби першими посадовими особами держави, роботу ЦВК, питання судового корпусу тощо. Рік тому Президент Ющенко, який у 2005 році був ініціатором створення всієї вертикалі адмінсудів (!), почав їх жорстко критикувати. Як же інакше, адже вони почали виходити з під його контролю. Ющенко двічі робив спроби своїми Указами ліквідувати Окружний адміністративний суд Києва, який скасував його Указ про дострокові парламентські вибори. Спроба виявилась невдалою. Потім «у гру вступив» БЮТ. Пригадаймо як цього року БЮТ намагався добитися через цей суд відміни постанови Верховної Ради про проведення дострокових виборів в Тернопільській області, але не зміг цього зробити. Адже є Рішення КСУ щодо заборони відміняти Постанови Верховної Ради у судовому порядку. Кінцевою точкою роздору стало винесення цим судом рішення про заборону приватизації Одеського припортового заводу, про яку так марила Юлія Тимошенко.
Як наслідок, 29 вересня у всіх інформагентствах країни з’явилося повідомлення, що прем’єр-міністр жадає звільнення суддів, прийнявши рішення про припинення приватизації ОПЗ. М’яко кажучи, демонстративною та характерною для влади є заява БЮТ, що була озвучена Андрієм Портновим з того ж приводу: «БЮТ має намір ініціювати зміни статусу суддів таким чином, щоб ті не могли брати участь у прийнятті рішень, що впливають на наповнення державного бюджету і залучення інвестицій» (єфір «5 каналу», 29.09.09 р.). Вже згодом виникає корупційний скандал навколо Голови Окружного адміністративного суду Києва Олега Бачуна. Як юрист, не берусь оцінювати оприлюднені БЮТом факти корупційних дій пана Бачуна, адже є презумпція невинуватості. Але вся ця історія наочно демонструє, що нинішня влада давно не цурається використовувати всі методи тиску на суди, коли ті стають їм незручними.
Хронічне недофінансування, кадрові «розборки» - це реалії всієї вертикалі адмінсудів. Ще раз нагадаю, що адмінсуди – це поки що єдиний випадок проведення реформи в судовій системі. Але це навіть псевдо реформою назвати важко! Головна мета адмінюстіції, що була колись озвучена владою - захист прав людини в спорі з державними органами. На практиці адмінсуди перетворилися в поле битви політиків за власні політичні та бізнес амбіції.
«Якщо вибори Президента 2004 року були серйозним випробовуванням для Верховного Суду, то вибори Президента 2010 року стануть серйозним випробовуванням для кожного окремо взятого адміністративного суду», - з долею приреченості на днях заявив Голова Вищого адміністративного суду України Олександр Пасенюк. Постає питання: чи витримають вони це випробовування, з огляду на той тиск, який зазнають вже протягом декількох років? Адже варіативність методів тиску на суди влада вже протестувала.
Як відомо Конституційний суд визнав неконституційним положення нового Закону про вибори Президента, щодо заборони оскарження у суді протоколів окружних і виборчих комісій про підрахунок голосів. Знову таки, прикриттям цього став «захист виборчих прав громадян». Але з огляду на те, в якому стані знаходиться судова система України загалом та адмінсуди зокрема, неважко прогнозувати, яка реальна загроза зриву нависла над виборами Президента завдяки судам. Недарма говорять: за часів Революції 1917 року головне було зайняти пошту та телеграф, а з часів Помаранчевої революції 2004 року головне - «зайняти» суди.
СУДОВА СИСТЕМА: РУЙНУВАННЯ ЗСЕРЕДИНИ
Чи тільки втручання політики стало фактором знищення незалежності судової влади в Україні? Безперечно - ні. Судова влада окрім зовнішньої атаки на її цілісність та дієздатність ослабла внутрішньо, бо тотальна корупція розкладає її зовні. Наведу яскравий приклад. Будь-який європейський експерт пыдтвердить, що відкритість судової системи – є одним з головних факторів боротьби з корупцією в судах. Тепер дивимось на українську реальність. Не зовсім давно запрацював Державний реєстр судових рішень. А ви спробуйте в ньому знайти рішення суду за окремими критеріями: по конкретній особі судді чи стороні по справі. Це фактично не можливо. Чому? Тому що виникає реальна можливість аналітики корупційних зв’язків, рівня компетентності рішень певного судді тощо. Чи вигідно вже суддівській верхівці?... Відповідь на поверхні. За інформацією Східноукраїнського центру громадських ініціатив, якій проводив моніторинг в рамках проекту "Від доступних судових рішень – до верховенства права" в травні – серпні 2009 року, на сьогоднішній день на сайті відсутні рішення 27 місцевих районних судів та 7 адміністративних судів. Станом на 15.08.2009р. в реєстрі знаходиться лише 5626289 судових рішень. Ось вам і напіввідкритість судової системи.
Також у стані правової невизначеності перебуває питання призначення на адміністративні посади в судах, що вже давно є суттєвим корупційним чинником. Сьогодні законодавством не визначено суб´єкта, який має повноваження на такі призначення. Наразі призначає суддів на адмінпосади Рада суддів, хоча її завдання – це виключно функції суддівського самоврядування, а такий стан речей є прямим порушенням Конституції. Про це говорили багато разів з різних трибун. Але «віз і нині там». Хто призначає суддів –той контролює всю судову систему. В свою чергу, Рада суддів підконтрольна Верховному Суду України, головою якого є пан Онопенко, близький до БЮТ. Це замкнуте коло поки що не зміг ніхто розірвати.
З іншого боку, питання повноважень суддів на адмінпосадах має іншу корупційну гримасу. Не секрет, що є вертикальний контроль над судовою владою, в якому величезні повноваження мають Голови судів. Вони здатні розподіляти справи між суддями свого суду, так само як й соціальні блага у вигляді премій, надання житла тощо. З такими повноваженнями можна боротися з «неугодними» суддями. Скільки вже сказано про цю проблему, скільки вже пропонувалось змінити практику розподілу справ між суддями. Все залишається як було. Чому? Відповідь дуже проста - голів суддів контролювати набагато легше чим всю суддівську армію. І слід визнати, що з однаковим успіхом це роблять як політики, так і суддівська верхівка.
Напевно одним з головних наріжних каменів, що створюють корупцію в судах став загальний порядок призначення судів. Останні 5 років можновладці не можуть визначитися кому ж займатися цією відповідальною справою. Хоча вже давно є очевидним, що в Україні слід запровадити надзвичайно простий, ефективний і дієвий спосіб підбору кандидатів у судді, і їхнього навчання, який діє в багатьох європейських країнах. На мій погляд, нам варто було б перейняти досвід, наприклад, Франції. Кандидатів на загально державному конкурсі добирають для навчання на два роки в академію суддів, а потім Суддівська колегія, в порядку черговості, направляє на вакантні посади у суди держави.
ВИХІД З ЛАБІРИНТУ
Чинники успішної протидії корупції в судах та побудови незалежної від політики судової влади вже давно відомі та апробовані міжнародною спільнотою. Рецепт доволі чіткий, але його застосування можливе лише при наявності консолідованої державної влади.
1. Дійсна прозорість та відкритість діяльності судів. В українських реаліях - це означає зробити справді вільний доступ до реєстру судових рішень, а також забезпечити прозорість у діяльності судів та вільний доступ громадськості до відкритих судових засідань. Цікавий приклад: рівень корупції в судах Польщі зменшився на 40% після впровадження обов’язкової відео зйомки у залах судових засідань
2. Дієві механізми контролю за діяльністю судів. В українських реаліях - це зміна підходу до формування і функціонування органів, уповноважених розглядати справи про дисциплінарну відповідальність суддів, та до самого дисциплінарного провадження. Органи, які приймають рішення про дисциплінарну відповідальність суддів повинні мати ознаки незалежного і неупередженого суду.
3. Чітке та зрозуміле законодавство. Вважаю, що на законодавчому рівні реформу судової влади можна реалізувати прийняттям програмного Закону про основи судової влади та правосуддя України, а не зациклюватися на окремих законодавчих ініціативах різних центрів влади. Закон має забезпечити чітку модель судової системи України, базові питання щодо найважливіших інститутів судової влади та механізму правосуддя. Вже на основі цього Закону слід буде внести відповідні зміни до Конституції.
4. Моніторинг за доходами суддів. Необхідно удосконалити процедуру декларування доходів і майна суддями та членами їхніх родин, для запобігання виникнення корупційних скандалів, як із суддею Зваричем чи Бачуном. Слід покласти на органи державної податкової служби контроль за достовірністю відомостей, що містяться в деклараціях про доходи та витрати, визначити механізм їх оцінки.
Безумовно, ці кроки не є панацеєю. Але вони можуть стати базовими для ініціювання справжньої перебудови судової влади в Україні.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Одним з головних екзаменів для нового Президента України буде створення дійсно незалежної судової влади. Якщо це буде зроблено - Україна отримає нарешті лідера. Якщо ні – ми отримуємо «Ющенка №2 » і втратимо залишки демократії. Доля держави, обрання Президента, депутатів всіх рівнів та мерів буде вирішуватися в судах, підконтрольних кільком політикам, а не на виборах чи референдумах. Кінцевий наслідок – повна зневіра громадян у владі і початковий етап громадської непокори з такою гіпертрофованою формою, як самосуд. І це вже знищення державності з середини.
